Pages Navigation Menu

КАМЕРНИЙ ХОР «КРЕДО», М. КИЇВ

2010 р. – В. Бібік опера «Біг»

2010 р. – В. Бібік опера «Біг»

Світова прем’єра опери Валентина Бібіка «БІГ»

У жовтні 2010 р. відбулася у концертному виконанні світова прем’єра опери «Біг» за п’єсою Михайла Булгакова. Автор опери – Валентин Бібік, видатний український композитор, гнаний і недооцінений геній покоління «шістдесятників». Оперу, написану 1972 р., неодноразово піддавали заборонам. Нинішнє виконання здійснив видатний диригент Роман Кофман, друг композитора, який грає музику Бібіка, починаючи від перших написаних ним творів.
Масштабна партитура опери Бібіка «Біг» передбачає виконання збільшеним складом оркестру, хором і з великою кількістю солістів. У київському виконанні взяли участь Національний філармонійний оркестр України, камерний хор «Кредо» (хормейстер Богдан Пліш), а також першокласна команда солістів: Тарас Штонда, Алла Родіна, Сергій Бортник, Ольга Табуліна, Сурен Максутов та Ольга Чубарєва. Лібретто опери було написано самим композитором. Містерія Валентина Бібіка – це плач за зниклою у роки революції Росією минулого століття: «Безсмертя – тихий, світлий берег; наш шлях – стремління до нього. Спочивай, хто скінчив свій біг!».

Вражаючий успіх концертного виконання опери, що викликав нову хвилю інтересу до творчості Валентина Бібіка, до оперної музики не лише в українському, а й у європейському музичному світі, дає надію на швидку театральну постановку опери та на довге життя цього безсумнівного оперного шедевру кінця ХХ століття.

……………………………………………………………………….


«Блажен, хто свій завершив біг…»
Репортаж про світову прем’єру опери Валентина Бібіка «Біг»
2 литостопада 2010 р.

Розповідає донька композитора, Вікторія Бібік:
«Ідея написати оперу за п’єсою Михайла Білгакова «Біг» виникла у батька наприкінці 60-х років, коли йому не було ще й тридцяти. 1969 року в Москві відбулася його зустріч з Оленою Сергіївною Булгаковою, котра незабаром надіслала листа з благословенням на створення опери. Закінчивши твір 1972 року, батько показав його у Малому оперному театрі у Ленінграді, де оперу було негайно прийнято до постановки. Але незадовго до прем’єри партійні органи заборонили її виконання. У телеграмі, що надішла від партійних органів, було написано: «Музика на сюжет про білогвардійців не повинна звучати у місті, що носить ім’я вождя революції». Потім було ще кілька заборон на постановку. Втративши надію поставити оперу у театрі, батько показував окремі сцени, картини колегам-композиторам, виконавцям, у колі яких музика ставала все більш відомою. Але після чергової відмови з тієї ж причини – неугодна тим часам тема й неприйнятне «бачення» п’єси Булгакова, а також, звісно, через яскравий індивідуальний почерк композитора – батько залишив будь-які спроби представити оперу широкому колу слухачів.
Партитура надовго зайняла своє місце у письмовій шухляді. Тема «Бігу», яку батько вважав символом ХХ століття, хвилювала його протягом всього життя. Почути за життя виконання своєї опери йому так і не судилося… Після смерті батька 2003 року, займаючись організацією виконання його творів по всьому світу, я дуже переживала, що у рідній Україні чимало ранніх творів добре відомі лише музикантам та слухачам одного з батьком покоління. А молодші композитори, нове покоління слухачів знали лише ім’я композитора; музика ж була їм майже невідома. Адже за останні 10-15 років в Україні були лише поодинокі виконання, а більшість творів батька, в тому числі найзначущі з них, протягом тривалого часу не звучали.

Після тривалої перерви я приїхала до Києва 2008 року з валізою дисків та нот і з величезним бажанням змінити ситуацію. Я побачила значний інтерес до музики батька й бажання виконавців відкрити її для себе та для слухачів. Протягом останнього року у Києві відбулося виконання 5-ї та 6-ї симфоній, інструментальних концертів, камерної музики.
Коли я зустрілася з видатним диригентом сучасності Романом Кофманом, батьковим другом, який дуже давно знає і виконує його музику, він попросив мене передати йому партитуру опери й висловив бажання виконати її у Києві. Оскільки опера ніколи раніше не звучала, партитуру не було доведено до готового для виконання стану: не всюди було проставлено темпи, були відсутні штрихи у струнних, не було клавіру (1984 року батько зробив другий варіант опери). Здійснивши величезну роботу, Роман Ісаакович створив свою власну редакцію партитури, власну версію прочитання опери».